Святвечір водохресний. Водохреща.

"Голодна кутя", або другий Святвечір

Мета: Ознайомити дітей із традиціями святкування «голодної куті», Водохрещі; розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до українських традицій, прагнення їх зберегти та відновити.

• Що таке кутя?
• Коли їдять кутю?
• Хто і кому її приносить?
• Чи підтримали цю традицію ви цього року?
• Як ви гадаєте: чи може бути кутя «голодною»?

Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічо­го не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви —- смаже­на риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і паліччям б'ють знадвору в причільний кут, примов­ляючи:

Тікай, кутя, із покуття,

А узвар — іди на базар,

Паляниці, лишайтеся на полиці,

А «дідух» — на теплий дух,

Щоб покинути кожух.

Уже геть увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — І палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом'яний жар погасне,  дівчата беруть попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили».

В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляш­ки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти».

На західньому Поділлі господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях— «від нечис­тої сили».

Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом ; кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай, Боже, ' і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях,, другий — в коморі, а третій — надворі

У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило,, і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім; комору,  стайню,  стодолу — всі господарські будови.  За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і   носить    на    тарілці   пиріг,    а    в    руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а на хліборобському знарядді — на плузі,  боронах, сівалках косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба корови,   воли,   вівці,   коні   Не   кроплять   лише   свине та курей.

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».

 Вода, освячена в навечір'ї Богоявлення — «вечірня во­да» — вважається святішою, ніж з Водохрищів.

Увечері, ще завидна, господиня світить лампу—«щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голо­сно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися.

Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!»

Богоявлення. Водохреща.

• Коли відзначається свято Водохрещі?
• Що прийнято робити в цей день?
• Чи приймали ви участь в традиційних обрядах Водохрещі?

Опівночі перед Водохрещами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещами вода — цілюща; вона зберіга­лась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрещами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі— «спеціалісти» про­рубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок— «царські врата».

Ранком у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ, До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із  рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йор­дань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих василь­ків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в гос­подарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сі­дає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свяче­ну воду.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йордан­ській воді» — «щоб були рожеві лиця».

І в давні часи, і наші дні на Водохрещу існує звичай хрещенських купань. До крижаної купелі в освяченій воді вдаються хворі на різні недуги люди та ті, хто бажають оздоровитися.

Є чимало прикмет, вірувань, пов'язаних з «Йорданню».

Якщо на Водохрещах дерева вкриті інеєм, то на­весні у відповідний день тижня — в п'ятницю, чет­вер і т. д.— треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки».

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; в вечері на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.

В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і зали­шається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреща— «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, налива­ли у велику миску, на дно клали пучок калини або нами­сто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, при­мовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі до­брі і м'які, як тісто».)

Парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлоп­ці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Пере­можці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слух­няні були».