javascript://
Головна » Файли » Сторінка класного керівника

Свято української родини
24.01.2018, 20:13

Свято української родини

Переплелись, мов стрічка у косі,

Традиції і звичаї народу

 

Учитель. Дорогі гості! Сьогодні ми запросили вас на свято родини близьке кожному з нас.

Учитель. В народі кажуть, що людина без роду – нещаслива людина. Будуєш дім – хто найперший прийде на допомогу – родина, граєш весілля – хто веселиться разом з тобою – родина, а горе прийде до людини – хто найперший розділить біль – родина.

Пісня

 

Найкращий край - це рідний мій куточок.

Мого дитинства тут тече струмочок.

В нас найродючіші садочки і поля

І найбагатша матінка-земля.

Тут народився я, й зростаю,

І мову рідную вивчаю.

У школі вперше пролунав дзвінок,

І розпочався перший у житті урок.

 

Мені так дзвінко пташка щебетала,

Про день весняний пісеньку співала,

А ліс приємно листям шелестів,

Немов таємну він розмову вів.

 

Учитель. Ми з вами народилися на чудовій землі, багатій хлібом і піснею, на славетних лісостепах України, де жили наші прадіди і діди, наші батьки – де корінь роду українського сягає сивої давнини. І де б ми не були – скрізь відчуваємо поклик рідної землі з її чудовими звичаями, традиціями, обрядами і чарівними українськими піснями.

 

Переплелись, мов стрічка у косі,

Традиції і звичаї народу

І ми вивчаємо у їхній всій красі,

Вивчаємо, не дивлячись на моду.

 

Що може бути чарівнішим, ніж маля,

Що появлялося спокон віків й живе до нині

І звичай цей прийшов до нас здаля,

А називається Зорини.

 

Летять роки і підростають діти.

І ми не можем зупинити час.

Не зчулися самі, як почали сивіти,

Коли із дому діти йдуть від нас.

 

Як мріють кожна дівчина, а чи й юнак

Зєднатись вузами на вічнії роки

А батько з матірю благословляють брак

І зичать їм добра, любові, щастя залюбки.

 

Так от зібрались ми на цьому святі,

Щоб про три звичаї сьогодні розказати.

Шановним гостям скажем: «Не баріться!

Уважно слухайте, дивіться!»

Якщо стіл стоїть у хаті,

Лава і колиска,

Серед столу паляниця,

Кухоль, ложка, миска.

Значить хата не пустує

В ній є «7» і є «я»,

Бо в цій хаті проживає

Вся моя сімя.

 

Є тут братики й сестрички

Тані і Наталі,

Є Максими є і Саші –

Усі діти наші.

 

Є в нас мами і бабусі,

А в них правнучата,

Є в нас прадіди й батьки –

Отака в нас хата!

 

Пісня

 

 

Велика радість в дім прийшла:

Родилося малесеньке дівча.

І перший крик її для нас став

Піснею на довгий час.

 

Батьки її і вся рідня плекали, пестили дитя.

А щоб красивою зростала, у травах купана була.

 

Неси, бабо, швидко воду, наливай у миску,

Щоб скупати нашу внучку, мати, дай любистку.

 

Ввіллєм меду, срібла вкинем, щоб була багата,

Щоб росла красива доня і раділа хата.

 

Ще у купіль покладемо червону калину,

Чебрець, руту та барвінок, - скупаєм дитину.

 

Щоб коса була у неї гарною, густою,

В першу купіль покладемо гребінець з щіткою.

 

 

Учитель.Великого значення надавали першій купелі - і не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізу­вала силу і чистоту. Узята до сходу сонця вода і покла­дені у неї предмети-символи, перед цим освячені в цер­кві (зілля, хліб, хлібне зерно, яблуко, яйце тощо), мали зміцнити дитину, наділити її щастям, захистити від ли­хого ока. Користь від ритуального купання зростала й завдяки традиційним висловам-побажанням.

У купіль дівчинки додавали меду, іноді молока (щоб гарною була), ромашку (щоб рум'яна була), виш­неву гілочку (щоб гарна була), калину (щоб красна бу­ла), любисток (щоб люб'язна була) тощо.

Хлопчикам клали коріння дев'ясила (щоб сильни­ми були) або й сокиру (щоб умів майструвати), любисток (щоб любили); гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), барвінок, тую (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобривий).

Кожен, хто приходив до хати під час купання, мав кинути монету на щастя.

Воду з купелі виливали в хаті під піч, поріг, «щоб дитина щасливою була», або у дворі під садовину, пло­дюче дерево. Суворо дотримувалися правила виливати воду лише вранці, зі сходом сонця.

 

Учитель.Раніше дітей гойдали у колисках, виготовлених з лози. В Україні існував звичай: коли дитина виростала колиску не викидали, її берегли, поки в цій оселі жили люди. Колиску робили з клена, осики, калини, для неї вибира­ли легке, співуче дерево.

Клали спати дитину голівкою до сходу сонця, а щоб чуйною до людей була і до природи, торкалися люльки з північного боку.

У колиску, під подушечку, клали чебрецю, м'яти, без­смертника, материнки, полину. Ці трави зле з очей зніма­ли, сон дитини оберігали.

(Чути плач дитини.)

Учитель.Ой не засне ніяк. Треба колискової заспівати.

( Діти співають колискову.)

 

Ходи, соньку, в колисочку,

Приспи мою дитиноньку.

Бодай спало — не плакало,

Бодай росло — не боліло

Голівонька — і все тіло, —

Тату й мамі на потіху.

 

А-а-а люлі! Налетіли гулі,

Сіли на воротях

У червоних чоботях.

А воротця скрип, скрип,

Дитя моє спить, спить.

 

Пішов котик на торжок,

Купив собі кожушок.

Треба в кота зняти

Та дитинці дати.

Щоб тепленько спати.

 

А ти, коте сірий,

та вимети сіни.

А ти, білуватий,

прибери у хаті.

А ти, коте рудьку,

та витопи грубку.

А ти , коте чорний,

сідай в срібний човен,

Лови рибки повен.

КОЛИСКОВА

Спи, моя донечко, спи, мій синочку,

Киця клубочком згорнулась в куточку.

Час уже в ліжечка, спати пора,

В домі затихла уся дітвора.

 

В полі, у лузі травичка вже спить,

Лиш без кінця десь сова гомонить.

Місяць на небі заснув вже давно,

Дід-дрімотун загляда у вікно.

 

Будете спати — потрапите в казку,

Вдягнете ви на балу свою маску.

В казці добро переможе все зло...

Хочу, щоб справді було так воно.

 

Спіть, мої дітоньки, спіть, засинайте,

Швидше в солодкому сні підростайте.

Спіть, мої дітоньки, міцно так спіть.

Матусі на радість здорові ростіть.

Пісня

Учитель.Ну ось дитина заснула. Можна і перепочити, пограти.

Учитель.Минає час, підростають діти. У донечок підростали коси. Мила мама донечці коси не забувала :

  • Світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли;
  • Темні – шавлією, м’ятою, щоб пахли загадково і звабно;
  • Любистком, щоб хлопців чарувати.

Стоїть хата небагата, солом'яна стріха,

Причілочки у китицях, мальовані вікна,

Обмазана, підведена, а сама біленька.

На подвір'ячку барвінок — трава зелененька.

Ще й садочок, як віночок, хатинку квітчає,

У віконце з неба сонце в хату споглядає.

Тут чистенько і гарненько, тут усе в порядку.

Сам Бог дбає, доглядає цю маленьку хатку.

 

Господиня. І Бог дбає, і донечка мені допомагає. Бо ще з давніх-давен так повелося, що українська хата завжди сяяла чистотою.

Донька. Ой, матусю. Я вже все навчилася робити: і підмітати, і посуд мити... Лиш ти чомусь не дозволяєш піч підмазати і побілити.

Господиня. Тому то підмазувати і білити піч має тільки жінка. Адже піч — це лице господині. А дівчаткам не можна білити та мазати піч, бо їхня доля буде цілий рік журитися.

Донька. Матусю, я так люблю допомагати Тобі в усьому.

Господиня. Бачу, бачу, донечко, що гарна ти зростаєш помічниця. Отже пора тобі і косу заплести.

Учитель. Шановні гості, дорогі батьки, любі діти! Сьогодні в нашій родині свято, яке зветься «Свято першого закосичення». Ось його історія.

Була в родині дівчинка. Доки малою була, тільки й турбот, шо радіти сонечку, матусиній ласці, тіль­ки й діла, «о рости здоровою, набиратися розуму й досвіду, вчитися жити серед людей, спілкувати­ся з ними. 1 як одна з ознак цього безтурботного періоду життя — вільно розпущене волосся, при­крашене віночком.

Підростало дівчатко, і настав час, коли дитина стала помічницею, їй довіряли якусь роботу, залучали до родинних справ, турбот. Дівчинці вже заважало розпущене волосся. Тому треба було підби­рати його, а точніше — заплітати;

Та не міг наш народ не відзначити такої події в житті дівчинки. Тому народився гарний, ніжний, дивної краси, великого змісту обряд першого закосичення, дуже важливий для духовного розквіту кожної дівчинки 5—7 років.

  • Виросла і моя донечка. Час її закосичувати, щоб помічницею для родини була.

Учитель.А що, дівчатка, чи хочеться вже й вам коси заплітати?

Дівчатка. Так!

Учитель.Та перш ніж волоссячко вби­рати, треба перевіри­ти, чи навчилися наші дівчатка чогось, чи й справді подорослішали?

Пісня

Дівчинка.

Гей, заграйте-но, музики,

в мене гарні черевики.

Як будете гучно грати,

буду гарно танцювати!

Учитель. Молодці наші дівчатка, підросли подорослішали. Можна вже їх і закосичувати.
мами завжди про донечок дбали?
Мами. Дбали.

Учитель.Рушничок до свята вишивали?

Мами. Вишивали.

Учитель.

Ідіть же, дівчатка, до матусь рідненьких

Дозволу питати, дозволу питати косу заплітати

Дівчатка.

Благослови, мати, косу заплітати,

Косу заплітати, у стрічку вбирати.

Щоб виросла довга, густа та красива

І раніш своїх годочків щоб не була сива.

Мами. Благословляємо!

(Мами дарують дівчаткам вишиті рушники. Застеляють рушничками стільчики, сідають).

Учитель. А закосичуватимуть вас, любі дівчатка, ваші матусі! Бо хто ж, як не матінка рідна, благословляє діток на добре, щасливе життя у достатку і праці.

Матусі.

Плетися, коса, розумнішай, голова,

Родися, краса, добрішай, душа! .

 

Коси до пят, дівка до гряд.

 

Косам стрічечки – дівкам женишки.

 

Дівчина з косою – як трава з росою.

 

Ой не ріж косу, бо хорошая,

Не губи красу – дуже прошу я.

Я люблю тебе таку –

В косах стрічку голубу.

 

Учитель. А тепер, любі матусі, поцілуйте своїх донечок, привітайте з важливою подією в їхньому житі.

(Мами вітають донечок).

А тепер, матінки, візьміться за руки і тричі обійдіть дівоче коло, щоб захистити своїх донечок від усякого лиха. Адже нічого немає сильнішого за материнське благословення.

 

Мамина молитва

Донечко рідненька, ти іще маленька,

Я молюсь за тебе, як і кожна ненька.

Я прошу у Бога здоров'я міцного,

Щоб тобі послав він щасливу дорогу.

Щоб в житті ніколи ти горя не знала

І щоб твоя доля цвіла-процвітала.

 

Пісня

 

Розпустили кучері дівчата,

Ще й підвели брови для краси.

Тільки ти роби, як вчила мати,

Не обрізай русої коси.

 

Хай вона росте густа та пишна,

Всім зрадливим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівна вишне,

Сам троянди в коси заплету.

 

Назбираю вранці, коли роси,

Квітів, що срібляться у росі.

Що є краще за дівочі коси

І троянди, вплетені в косі?

 

Народ нам мудрість передав свою,

Що диха в звичаях, обрядах і повір'ях:

  • Ой, ти не ріж косу! —

Благали матері доньок в калинових сузір'ях.

 

Тож пам'ятайте рідний оберіг,

Без пам'яті нема народу.

Примножуймо все те, що Бог для нас зберіг,

Народну мудрість — берегиню роду.

  • Сьогодні ми зробили спробу повернути життя ще одному з призабутих звичаїв народу — закосиченню. І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом, передаватиметься новим поколінням. І як би нас не переконували про старомодність коси, але в дівочих косах є своя принада, щось ніжне, близьке, щемливе і священне.

 

Пісня

 

Учитель. Діти, яке родинне свято най веселіше, найбажаніше?

Діти. Весілля.

Учитель. Тож давайте зараз на хвилиночку перенесемося на це свято.

Молода у вишитій сорочці підходить до матері і кланяється.

- Благослови, мамо, вийти з цієї хати, село обходити, усіхпопросити.

Молода з дружкою спускається зі сцени, мати проводжає їх. Біля хати гурт дівчат у національному вбранні, але без віночків. Молода йде попереду, за нею старша дружка, за крок від них - дівчата-дружки.

Дружки

Ой на село, та й Марічко, на село,

Щоби тебе сонечко обняло.

Місяць дорогу просвітив.

Молодий Петро полюбив.

Молода підходить до гостей в залі, вклоняється, примовляючи: «Просили батько, просили мати і я попрошу на хліб, на сіль, на весілля». Старша дружка дає їй калач з вузлика, і молода кладе його на стіл.

Дружки

Всі двори обходила,

Слізоньки не вронила.

Як на батьків двір зійшли,

То й стала, заплакала.

 

То й стала, заплакала.

Що він мене не жалує,

Молоду заміж дає.

Назустріч виходить мати зі свічкою, зупиняється.

Дружки (співають):

Добрий вечір, мати,

Чи заметена хата.

Чи помиті ложки-тарілки ;

Без Марусі-дівки?

Чи застелені столи

Для нашої молодої?

Мати: Прошу, любі гості, до хати.

Будемо нареченого чекати.

Усі заходять, молода і дружка прибирають гільце різнокольоровими паперовими свічками і т.д.

Заходить молодий із старшим, світилками, свахами, своїм дружком, у якого під пахвою хліб, замотаний у рушник. Усі зупиняються.

Світилки і свахи:

Пусти, свате, в хату,

Тут нас небагато,

Два бояри з кіньми,

Два братики рідні,

Свахи й світилочки,

Вся наша родиночка.

Дружки

Вийди, мати, з хати
Свого зятя зустрічати!
Вийди, вийди ти в кожусі
Та в хорошій досі!

Світилки:

Який кожух твій мохнатий,

Такий зять твій багатий

-На худобу, на вівці.

На гроші, червінці.

Мати (у вивернутому кожусі):

До нас, людоньки, до нас,
Бо в нас, бачите, гаразд,
Деревце (показує на гільце) всіх вітає,
Молода вас чекає.

Молодий подає вінок нареченій.

Мати: Щасливо гуляй, дочко, у весільному віночку.

Батько: Не ходіть гості попри хати,

Не робіть галас,

Поспішайте погуляти

На весіллі в нас.

Звучить весела українська мелодія

Ось ми і згадали три найсвітліші родинні обряди.

 

 

 

Категорія: Сторінка класного керівника | Додав: Nataliya_K | Теги: 8 Березня, свято для мами, українська родина, родинне свято
Переглядів: 1190 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar